Самі перші згадки про чай датуються в 9 столітті на території сучасної Японії, після того як чайні черенки та саджанці було завезене з території південного Китаю. Спочатку такий чай вважався щоденним напоєм буддійських дзен-ченців і палацової знаті та придворних (відколи напій почав запроваджувати та споживати імператор Саґа). У 1214 році дзенський чернець Ейсай подарував тодішньому сьоґуну Мінамото но Санетомо книгу «Кісса Едзекі», написану ще в 1191 році, в якій зазначалося, що саме традиційний чай добре сприяє загальному оздоровленню та та реальному довголіттю.
У 14-15 столітті серед японських дворян почали широко поширюватися так звані «чайні турніри» – це цікава своєрідна розвага, при якій у великій компанії та в багатій і розкішній обстановці регулярно збиралася знать з метою посмакувати добротний чай, що був привезений з різних частин тодішнього світу, який був відомий в Японії. Головним завданням таких турнірів зазвичай було правильно визначити на смак, з якої саме країни чи регіону походить конкретний запропонований напій. І навіть менш заможні широкі верстви населення, як то городяни си селяни також мали подібну традицію час від часу збиратися на традиційне чаювання, але на відміну від вищезазначених розкішних «чайних турнірів» такі “тусовки” проходили в досить простій обстановці, у глухій тиші чи тихій розмові про життя та буття. У 14-16 століттях під впливом вже до кінця оформленої чайної церемонії Сун і розповсюдженого дзен-буддизму склалася знаменита японська чайна церемонія, піонером якої був чернець Мурата Дзюку ( роки його життя - 1422-1502).
Справжнє і в якійсь мірі промислове виробництво звичайного хорошого зеленого чаю в Японії бере свій початок десь з 9 століття — і знатоками вважається, що монах Сайта був найпершим, хто культивував чай в Японії: у 802 році він зміг розмножити чайні дерева та посадив першу чайну плантацію поблизу столиці Кіото, біля підніжжя відомої гори Хизан. Початок масового вирощування чаю в Японії тісно пов’язаний з особистістю вищезгаданого Ейсая, який був в цьому сенсі першопроходцем - привіз партію чайних кущів з Китаю і почав селекцію та вирощування чай у дзен-буддійському монастирі.
Культивування чаю на теренах Японії поступово поширювалося, поступово породжуючи унікальні для Японії сорти: на початку XII століття до Японії з чайних регіонів Китаю завезли унікальний рецепт виготовлення “чайного порошку”. У XIII столітті до класичного первинного пропарювання чайного листя додається метод фінального обсмажування. У 1740 році Соен Нагатані виводить сорт Сенто (тепер він звучить як Сенча), який досить популярний і сьогодні.
Починаючи з епохи “Мейдзі”, вирощування та виробництво чаю було суттєво механізовано та автоматизовано, і нині на теренах Японії виробляють вже близько десятка різних сортів чаю, більшість з яких в солідних кількостях експортуються до Європи та Азії.
Самі японці п'ють переважно зелений чай, гарячий або з льодом, і використовують найрізноманітніші сорти чаю, від чистого (моночай) до такого, що суттєво містить різні добавки. В цьому сенсі самим яскравим прикладом є чай генмайча – в своєму роді унікальний японський чай, який приготовлений з обсмаженого чайного листя і пропареного нешліфованого коричневого рису. На відміну від інших чаїв,у ньому найвищий вміст калорій і в якомусь сенсі він може споживатися як легка їжа.